Історія кафедри

ІСТОРІЯ КАФЕДРИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ПОРІВНЯЛЬНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

Історія кафедри світової літератури і порівняльного літературознавства Факультету філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника як ровесниці цього вищого навчального закладу пов’язана із загальними еволюційними етапами його становлення, тобто з періодом Станіславського державного учительського інституту (1940–1950), добою Івано-Франків­ського державного педагогічного інституту (серпень 1950, у січні 1971 присвоєно ім’я В. С. Стефаника – 1992) та епохою Прикарпатського університету (1992, з 2004 — Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника).

Проте історія кафедри має і більш локальний формат, наближений до життєвого розмаїття та індивідуальних людських доль. У такому форматі внутрішня періодизація історії кафедри постає як послідовна зміна хронологічних етапів, означених іменами конкретних людей, а саме:

1) часи І. М. Зуя та С. І. Яржемського (1940–1950);

2) період О. Т. Лисенка, С. І. Ковальчука, О. Ф. Третенка та М. О. Войтка (1950–1970);

3) доба М. В. Теплінського (1970–1992);

4) епоха В. Г. Матвіїшина (1992–2012);

5) поточний період (з вересня 2012).

 НА ПОЧАТКАХ

Історія кафедри світової літератури сягає 1940 року, коли в західноукраїнському місті Станіславі (з 1962 Івано-Франківськ) був відкритий учительський інститут. За спогадами М. І. Зуя (Прикарпатська правда. — 1960. — 3 квітня), новостворений навчальний заклад укомплектовували педагогічними кадрами переважно за рахунок учителів місцевих ліцеїв і гімназій. Серед сформованих у такий спосіб шести груп вчителів — прародичів сучасних кафедр — була й одна група вчителів російської мови і літератури, яка поступово, шляхом неодноразових реор­ганізацій і перейменувань трансформувалася в сучасну кафедру світової літератури.

Першим викладачем російської літератури і завідувачем кафедри російської мови і літератури Станіславського державного учительського інституту був І. М. Зуй.

 

Іван Микитович ЗУЙ

(03.VIII.1911 – 24.IV.2000, Львів)

   

Родом з Чернігівщини, з селянського середовища. Учасник війни (льотчик-штурман). 1938 закінчив російське відділення філологічного факультету Київського державного ун-ту ім. Т. Г. Шевченка, здобувши кваліфікацію «філолог». Попрацювавши викладачем Уманської педагогічної школи, 1939 прибув на Західну Україну, де з 11 вересня 1939 став викладачем Станіславської педагогічної школи.

З 15 лютого 1940 до 22 червня 1941 завідувач кафедри російської мови і літератури (див. Додаток) і викладач російської літератури СДУІ. З 9 лютого 1946 викладач російської літератури, з березня 1946 до 1949 старший викладач кафедри російської мови і літератури, з 20 жовтня 1946 декан російського мовно-літературного факультету, з 1949 до 15 серпня 1950 знову завідувач кафедри російської мови і літератури СДУІ.

Після звільнення 15 серпня 1950 з учительського ін-ту працював викладачем і директором офіцерської вечірньої СШ при Станіславському гарнізонному Будинку офіцерів.

Восени 1940 року колектив філологічного факультету СДУІ поповнився випускниками Київського ун-ту імені Т. Г. Шев­ченка, в тому числі тими, хто закінчив російське відділення філологічного факультету. Це були Галина Людвігівна Гасснер (03.ІХ.1914 –07.ІІІ.1991) та її чоловік Ю. О. Івакін.

 

Юрій Олексійович Івакін

(24.ХІІ.1916 / 6. І.1917 – 07.ІІІ.1983, Київ)

Родом з м. Катеринослава (тепер Дніпропетровськ). З 16 липня 1940 до 30 червня 1941 викладав російську літературу в Станіславському державному учительському ін-ті. За сімейними спогадами, розповідаючи студентам про тодішню російську поезію, звертав увагу на творчість Б. Л. Пастернака і поетів-футуристів кола В. Маяковського, що викликало невдоволення в інститутській комсо­мольській організації. Під час евакуації державних установ з Станіслава був відряджений до Києва з документами ін-ту.

У повоєнний час став відомим шевченкознавцем, письменником-сатириком, доктором філологічних наук (1962), працював у Ін-ті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ).

(Літ.: УЛЕ. — К.: Українська радянська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2. — С. 287; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 1926–2001: Сторінки історії, 75 / Відпов. ред. О. В. Мишанич. — К.: Наук. думка, 2003. — С. 236–237 й ін.)

Після примусової перерви, викликаної німецькою окупацією Станіслава у часи Другої світової війни, як структурний підрозділ мовно-літературного факультету з вересня місяця 1944 року почала функціонувати кафедра літератури, на якій російську літературу викладали С. І. Яржемський, І. М. Зуй, викладач і лаборант за сумісницт­вом у 1945 році Андрій Євдокимович Липкань*.

Унаслідок реорганізації кафедр у серпні 1946 року в структурі СДУІ знову з’явилася кафедра російської мови і літератури, де у другій половині 1940-х  років викладачами російської і зарубіжної літератури працювали С. І. Яржемський, І. М. Зуй, В. В. Ліпкіна, М. С. Конотоп. На заочному відділенні до викладання російської літератури 1946 року був тимчасово залучений Георгій Павлович Фролов*.

 

Сергій Іларіонович ЯРЖЕМСЬКИЙ*

(21.VII.1914)

Родом з Білорусії, з сім’ї службовців. 1940 закінчив філологічний факультет Московського ін-ту історії, філософії і літератури ім. М. Г. Чернишевського, здобувши кваліфікацію «викладач російської літератури». У липні–жовтні 1940 викладач російської літератури Станіславської педагогічної школи, після цього до червня 1941 викладач-погодинник СДУІ. Читав курси зарубіжної літератури і методики літературного читання. Після евакуації, де працював викладачем СШ в Алтайському краї (Росія, 1941–1942), нетривалого перебування в діючій армії (липень–грудень 1942) і роботи викладачем літератури Ново-Ломовського державного учительського ін-ту (1943–1944) повернувся на педагогічну роботу в Україну. Після двомісячного перебування у Рівненському державному учительському ін-ті (вере­сень–жовтень 1944) приїхав у Станіслав, де з жовтня 1944 працював в. о. завідувача кафедри літератури, а з серпня 1946 і десь до 1949 завідувачем кафедри російської мови і літератури СДУІ.

Валентина Василівна Ліпкіна* (21.ХІ.1923). Родом з Дніпропетровщини, з робітників. 1946 закінчила російське відділення філологічного факультету Дніпропетровського державного ун-ту, здобувши кваліфікацію «викладач вузу і вчитель російської мови та літератури середньої школи». З 25 серпня 1946 до 25 серпня 1948 лаборант кабінету російської мови і літератури та викладач кафедри російської мови і літератури СДУІ. Вела заняття з російської літератури.

Мара Семенівна Конотоп* (1918). Родом з Вінниччини, з селян. 1946 закінчила російське відділення філологічного факультету Чернівецького державного ун-ту, здобувши кваліфікацію «філолог (російська мова і література)». 1946–1948 викладала російську літературу в Бердичівському державному учительському ін-ті. З 25 серпня 1948 до 10 січня 1950 викладач російської літератури СДУІ.

 1950 року вийшов наказ директора СДУІ, в якому зазначалося: з 7 квітня 1950 року «вважати кафедру російської мови кафедрою літератури». Очолив цю кафедру О. Т. Лисенко, а в її штат як викладачі російської літератури були зараховані І. М. Зуй та О. Б. Райковська.

Олександр Трифонович ЛИСЕНКО

(05.II.1916 – 13.ХІІ.1981, Івано-Франківськ)

Родом з Київщини, з селянської сім’ї. Учасник війни. 1940 закінчив українське відділення філологічного факультету Київського державного ун-ту ім. Т. Г. Шевченка, здобувши кваліфікацію «філолог». З 7 квітня 1950 до 28 вересня 1950 очолював кафедру літератури, в яку входили і викладачі російської літератури.

Захистивши 1962 в Раді Київського державного ун-ту кандидатську дисертацію з української літератури, працював у ІФДПІ деканом історико-філологічного факультету, доцентом кафедри української літератури, проректором з навчальної роботи.

У ЧАСИ ПЕДАГОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ

Після реорганізації Станіславського державного учительського ін-ту в Станіс­лавський державний педагогічний ін-т, яка відбулася у серпні 1950 року, як структурний підрозділ мовно-літературного факультету продовжувала функціонувати кафедра літератури, де працювали і викладачі російської літератури. З кінця вересня 1950 і до кінця серпня – початку вересня 1951 року цю кафедру очолював старший викладач української літератури С. І. Ковальчук.

З 14 травня 1951 року, коли відбулося об’єднання мовно-літературного й історичного факультетів, кафедра літератури стала структурним підрозділом історико-філологічного факуль­тету. З 10 листопада 1952 року в. о. завідувача кафедри працював О. Ф. Третенко. До серпня 1953 року включно посада завідувача кафедри була вакантною.

З 1950 і до жовтня 1953 року на кафедрі літератури викладачами російської і зарубіжної літератури працювали О. Ф. Третенко, О. Б. Райковська, Г. П. Мазецький, Сергій Олександрович Зеленін* (тимчасовий викладач російської літератури з 10 грудня 1952 року).

Степан Ілліч КОВАЛЬЧУК*

(VIІI.1912)

Родом з Вінниччини, з робітників. Учасник війни. 1933 закінчив факультет літератури і мови Київського державного педагогічного ін-ту, здобувши кваліфікацію «педагог», а 1936 Харківський державний фінансово-економічний ін-т (кваліфікація «економіст»). Після цього працював у Києві літературним співробітником газети «Комуніст» (1937), цензором облліту (1938–1939), директором і вчителем СШ № 1 і № 2 (1939–1941), літературним редактором Ради Міністрів УРСР (1945–1947), старшим редактором видавництва «Мистецтво» (1949–1950), завідувачем відділу Українського науково-дослідного ін-ту педаго­гіки (1950).

1950 у Вченій раді Київського державного ун-ту ім. Т. Г. Шевченка захистив кандидатську дисертацію з української літератури ХХ ст.

З кінця вересня 1950 до кінця серпня – початку вересня 1951 займав посаду завідувача кафедри літератури СДПІ. Читав курс з української радянської літератури.

Олексій Федорович ТРЕТЕНКО*

(18.I.1911)

Родом із Запоріжжя, з селянської сім’ї. Учасник війни. 1934 закінчив факультет мови і літератури Запорізького державного педагогічного ін-ту, здобувши кваліфікацію «викладач української, російської, світової літератур та української і російської мов повної школи, робфаків, технікумів». 1945–1948 викладач російської літератури Запорізького педагогічного ін-ту. 1948–1950 — референт  Т-ва «Знання» в Запоріжжі.

У штаті СДПІ з 21 серпня 1950 спочатку як старший викладач російської літератури, з 10 листопада 1952 як в. о. завідувача кафедри російської і зарубіжної літератури, а з 1953 до 26 серпня 1956 знову старший викладач цієї ж кафедри.

1952–1954 роки кафедра літератури стала називатися кафедрою російської і зарубіжної літератури. Протягом 1955–1956, 1960–1962 років у наявних документах кафедра знову йменується як кафедра російської мови і літератури, а 1957, потім з 1963 (не пізніше 1 квітня) й аж до 1990 року вона знову одержала назву кафедра російської і зарубіжної літератури.

Після С. І. Ковальчука і О. Ф. Третенка 17 років кафедрою завідував М. О. Войтко. У цей час літературознавчі дисципліни тут викладали О. Б. Райковська, О. Ф. Третенко, Г. П. Мазецький, І. П. Бородін, І. М. Куриленко, Г. Т. Фоменко* (0,5 ст. у 1954 році), Г. І. Суржок, Ю. О. Колесник, В. Т. Вороб­йов, Л. Т. Романова. Старшим лаборантом кафедри була Л. С. Кочубеєва.

Микола Олександрович ВОЙТКО

(11.ІІ.1911 – 17.ХІІ.1973, Івано-Франківськ)

Родом з Мінської обл. (Біло­русія), з селянської сім’ї. Учасник війни. 1936 закінчив факультет літератури Мінського державного педагогіч­ного ін-ту, здобувши кваліфікацію «викладач», а 1941 аспірантуру при Азербайджанському державному ун-ті (Баку) за спеціальністю «Історія російської літератури». 1938–1941 працював старшим викладачем кафедри всесвітньої літератури Азербайджанського учительського ін-ту ім. М. Ф. Ахундова (Баку). 1948 у Раді Харківського державного ун-ту ім. О. М. Горького захистив кандидатську дисертацію про творчість Дем’яна Бєдного. 1949 присвоєно вчене звання доцента.

Працював старшим викладачем кафедри російської літератури Дагестанського державного педагогічного ін-ту ім. Сулеймана Сталь­ського (Махачкала, 1945–1946), старшим викладачем, доцентом і завідувачем кафедри російської літератури Херсонського державного педагогічного ін-ту ім. Н. К. Крупської (1946–1953).

З 1 вересня 1953 зарахований у штат викладачів СДПІ, де на посаді завідувачакафедри російської мови і літератури (згодом — кафедра російської і зарубіжної літератури) перебував до 28 серпня 1970, а пізніше залишився доцентом цієї кафедри. Читав курси з російського фольклору, російської літератури другої половини ХІХ ст.

Спеціалізувався у сфері вивчення творчості Дем’яна Бєдного та почасти Ф. М. Решетнікова. Друкувався у київському журналі «Українська мова і література в школі», у науковому виданні «Наукові записки. Історико-філологічна серія / Станіславський державний педагогічний інститут» (К., 1956. — Т. І), «Наукові записки. Філоло­гічна серія / Станіславський державний педагогічний інститут» (К.: Рад. школа, 1959. — Т. ІІ; — 1960. — Т. ІІІ; Станіслав, 1960. — Т. IV).

Іван Михайлович Куриленко*

(14.VI.1921)

Родом з Кіровоградщини, з селян. Учасник війни. 1949 закінчив з відзнакою факультет мови і літератури (сектор радянської літератури) Кіровоградського державного педагогічного ін-ту ім. О. С. Пушкіна, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури середньої школи з правом викладання в V–X класах». 1953 достроково закінчив аспірантуру при Ін-ті російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР (Ленінград, тепер Санкт-Петербург), захистивши в Раді цього академічного закладу кандидатську дисертацію «Творчество Олеся Гончара (1946–1950 гг.)» (офіційні опоненти — доктор філологічних наук П. Н. Берков, кандидат філологічних наук А. Н. Шишмарьова). Під час навчання в аспірантурі викладав російську радянську літературу і російську літературу ХІХ–ХХ ст. в Ленінградському педагогічному ін-ті.

В штаті викладачів СДПІ перебував з 1953 до 1 вересня 1958.

Ганна Іванівна Суржок*

(01.І.1924)

Родом з Ставропільщини (Росія), з робітничої сім’ї. Інвалід війни. 1949 закінчила факультет мови і літератури Дагестан­ського державного педагогічного ін-ту ім. Сулеймана Стальського (Махачкала), здобувши кваліфікацію «учитель середньої школи російської мови і літератури», а 1953 аспірантуру при П’ятигорському державному педагогічному ін-ті. 1955 в Раді Московського обласного педагогічного ін-ту захистила кандидатську дисертацію.

Працювала 1954–1955 старшим викладачем Ново-Вільняського учительського ін-ту (Вільнюс, Литва), завідувачем кафедри мови і літератури Краснодарської партшколи (1955–1956), викладачем російської літератури ХІХ ст. і секретарем факультету мови і літератури Ризького державного педагогічного ін-ту (1956–1958).

З 1958 до 1968 у штаті СДПІ як викладач російської літератури, працюючи на посадах старшого викладача, а з 1963 в. о. доцента. Читала курс історії російської літератури (від давньої до радянської).

Спеціалізувалася у сфері російської радянської літератури. Досліджувала також традиції М. Гоголя в творчості Є. Гребінки. Написала брошуру про виховний потенціал радянської літератури та методичну розробку для студентів-заочників «В. Г. Белинский». Друкувалася в академічному журналі «Радянське літературознавство» (Київ).

Юрій Олександрович Колесник* (27.IV.1934). Родом з Київщини, з робітничої сім’ї. 1959 закінчив з відзнакою Чернівецький державний ун-т, здобувши кваліфікацію «філолог, учитель російської мови і літератури середньої школи», а 1962 аспірантуру при кафедрі російської літератури цього ж навчаль­ного закладу. 1966 у Раді Воронезького державного ун-ту захистив кандидатську дисер­тацію, присвячену російській літературі на Буковині.

Працював диктором Чернівецької обласної редакції радіомовлення (1959), старшим викладачем кафедри російської і зарубіжної літератури Кременецького державного педагогічного ін-ту (1962–1966), в. о. доцента кафедри російської і зарубіжної літератури Кокандського державного педагогічного ін-ту (Узбекистан, 1966–1967).

З серпня 1967 зарахований у штат викладачів ІФДПІ на посаду старшого викладача, з 1968 і до 20 вересня 1969 в. о. доцента. Читав курси з античної літератури, зарубіжної літератури Середніх віків і Відродження, давньої російської літератури, російської літера­тури XVIII і ХІХ ст.

Друкувався у журналах «Радянське літературознавство» (Київ), «Вопросы литературы» (Москва), наукових збірниках «Учёные записки Черновицкого государственного университета. Серия гуманитарных наук», «Научный ежегодник Черновицкого государ­ственного университета», «Вопросы новой русской литературы» (всі – Чернівці), «Вопросы русской литературы» та «Лев Толстой» (обидва – Львів).

Василь Тихонович Воробйов

(28.ІІІ.1917 – 07.ХІІ.1983, Івано-Франківськ)

Родом зі Смоленщини (Росія), з селянської сім’ї. Учасник війни. 1941 закінчив Сталінградський державний педагогічний ін-т, здобувши кваліфікацію «викладач російської мови та літератури в середній школі». Після демобілізації з армії працював директором Ужгородської чоловічої СШ № 3 Закарпатської обл. (1946–1948), заступником директора і викладачем кафедри літератури та російської мови Одеського державного учительського ін-ту (1949–1952), заступником директора Одеського державного педаго­гічного ін-ту іноземних мов (з 1952) і в. о. завідувача кафедри літератури та російської мови цього навчального закладу (1953–1960).

1958 у Раді Відділення суспільних наук АН УРСР захистив кандидатську дисертацію, присвячену творчості О. Т. Твардовського. За сімейними спогадами, О. Т. Твардовський був ознайомлений з матеріалами цієї дисертації, дав роботі позитивну оцінку і протягом багатьох років підтримував зв’язок з її автором.

У штаті СДПІ з 1960 на посадах старшого викладача, декана факультету початкових класів (1962 – 1966), в. о. доцента і доцента кафедри російської і зарубіжної літератури (1964 – 05 лютого 1970). 1965 присвоєно вчене звання доцента.

Спеціалізувався у сфері російської радянської літератури, студіюючи творчість М. Горького, В. Маяковського, Д. Бєдного, С. Єсеніна, О. Твардовського та ін.

Пізніше працював доцентом кафедри російської і зарубіжної літератури Ростовського державного педагогічного ін-ту (1970–1971), завідувачем кафедри російської мови та літератури Ростовської Вищої партійної школи при ЦК КПРС (1971–1977).

Лідія Степанівна Кочубеєва

(15.ІІІ.1918)

Родом з Орловщини, з селян. 1959 закінчила СДПІ, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури середньої школи». В штаті СДПІ з 1955. Працювала на посадах лаборанта кафедри (1955–1957), старшого лаборанта кабінету літератури (1960), старшого лаборанта кафедри російської і зарубіжної літератури (з 1957 до 1 березня 1974).

Нова доба у якісному науково-педагогічному й власне науковому розвитку кафедри російської і зарубіжної літератури настала, коли у вересні 1970 року її очолив доктор філологічних наук, професор М. В. Теплінський — перший доктор наук в історії ІФДПІ ім. В. С. Стефаника. На цей момент кафедра складалася з 5-ти осіб: доцентів М. О. Войтка та Г. П. Мазець­кого і старших викладачів О. Б. Райковської, І. П. Бородіна та Л. Т. Романової.

За 22 роки своєї діяльності професор М. В. Теплінський залучив до постійної роботи на кафедрі цілу плеяду фахівців-літературознавців, серед яких були Ю. П. Іванов, О. І. Маркова, Г. Ф. Павліков, В. І. Курильов, Л. Б. Волошина, Ю. І. Султанов та ін., а також його колишні студенти С. І. Коршунова, О. М. Цівкач, Н. П. Сур­ніна, Л. М. Вашкевич, Л. О. Смаглюк, І. В. Козлик, Л. В. Дербеньова, О. М. Котик, Г. Т. Пенькова. До викладання усної народної творчості наприкінці 1979 – першій половині 1980 років тимчасово залучалася учениця Л. Т. Романової Маргарита Гіліна*. Лаборантами кафедри працювали Марія Володимирівна Клокова (1974–1975), О. М. Цівкач, Олена Євгенівна Котова (1981–1987), Л. М. Вашкевич.

Марко Веніамінович ТЕПЛІНСЬКИЙ

(14.ІХ.1924 – 19.IV.2012, Івано-Франківськ)

Родом з Полтави, з сім’ї службовця. 1947 закінчив з відзнакою філологічний факультет Ленінградського державного ун-ту, де навчався у таких видатних російських філологів-літерату­рознавців як Г. О. Гуковський, В. О. Десніцький, Г. А. Бялий, Б. В. Томашевський, Б. М. Ейхен­баум. Він вихованець відомої у літературознавстві історико-літературної школи В. Є. Євгеньєва-Максимова.

1951 у Раді філологічного факультету Ленінградського ун-ту захистив кандидатську дисертацію з російської літератури «Творческая история поэмы Н. Некрасова „Современники”» (офіційні опоненти — член-кореспондент АН СРСР, доктор філологічних наук, професор М. К. Піксанов, доктор філологічних наук, професор В. Є. Євгеньєв-Максимов). 1966 видав фундаментальну монографію «„Отечественные записки” (1868–1884). История журнала. Литературная критика», яку 1967 захистив у Вченій раді Ін-ту російської літератури АН СРСР (Пушкінський дім, Ленінград) як дисертацію на здобуття ученого ступеня доктора філологічних наук (офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор Г. М. Фрідлендер, доктор філологічних наук, професор Г. А. Бялий, доктор філологічних наук, професор Є. І. Покусаєв; підтвердження ВАК СРСР 1970).

Після закінчення ун-ту працював асистентом і старшим викладачем Карело-фінського педагогічного і учительського ін-ту (1947–1953, Петрозаводськ, Росія), завідувачем (1953–1969) і доцентом (1969–1970) кафедри російської і зарубіжної літератури Южно-Сахалінського педагогічного ін-ту (о. Сахалін, Росія). 1956 присвоєно вчене звання доцента. Читав курси російської літератури ХІХ ст., вступу до літературознавства, теорії літератури, спецкурси і спецсемінари з творчості М. О. Некрасова та А. П. Чехова.

1970-1992 завідувач кафедри російської і зарубіжної літератури ІФДПІ ім. В. С. Стефаника. Перший доктор наук в історії цього навчального закладу. 1974 присвоєно вчене звання професора. Читав курси історії російської літератури XVIII і ХІХ ст.

З кінця 1970-х і до початку 1990-х член докторської спеціалізованої вченої ради з російської літератури при Ін-ті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ).

З 1992 і дотепер професор кафедри світової літератури ПНУ ім. В. Стефаника. Веде спецкурси і спецсемінари з методики літерату­рознавчого аналізу літературно-художнього твору, керує курсовими, дипломними і магістерськими роботами. Має двох захищених аспірантів, бере активну участь у підготовці наукових кадрів з філології.

Автор більше 200 наукових і науково-методичних робіт, серед яких монографії, книги, посібники, підручники, наукові, словниково-енциклопедичні й науково-методичні статті, рецензії тощо. Найновіша публікація — книга вибраних праць «Профессия: литера­туровед» (Івано-Франківськ: Гостинець, 2009. — 336 с.).

Спеціалізується у сфері історії російської літератури та журналістики ХІХ ст., історії українсько-російських літературних зв’язків. Друкувався у провідних фахових виданнях Росії (журнали — «Русская литература» Ленінград), «Вопросы литературы», «Литера­турная учёба» та «Литература в школе» (всі – Москва); наукові збірники — «Некрасовский сборник», «О Некрасове», «Н. А. Некрасов и его время» й ін.), України (журнали — «Радянське літературознавство», «Сучасність», «Зарубіжна література в школах України, «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України», «Київська старовина», «Радуга» (всі – Київ); республіканський міжвідомчий збірник «Вопросы русской литературы» й ін.), Польщі (науковий збірник «Acta Polono-Ruthenica», Ольштин).

Член редколегій журналів «Зарубіжна література в школах України», «Всесвітня література і культура в навчальних закладах України» (Київ), «Информационный вестник Форума русистов Украины» (Сімферополь), збірників наукових статей «Вісник Прикар­патського університету. Філологія (літературознавство)», «Слово: Прикарпатський вісник НТШ», «Науковий вісник Чернівецького торгово-економічного інституту. Гуманітарні науки. Філологія», «Вопросы русской литературы» (Сімферополь).

2006 присвоєно звання «Почесний професор Прикарпатського національного уні-верситету імені Василя Стефаника».

(Літ.: Література. Літературознавство. Життя: Збірник наукових праць й матеріалів на пошану доктора філологічних наук, професора Марка Веніаміновича Теплінського (до 75-річчя від дня народження) / Відпов. ред. І. В. Козлик. — Івано-Франківськ: Плай; ТзОВ „Поліскан”, 1999. — 433 с.; Марко Веніамінович Теплінський: Покажчик публікацій (До 80-річчя від дня народження) / Упор. І. В. Козлик, О. Б. Гуцуляк. — Івано-Франківськ: Гостинець, 2004. — 54 с. — (Серія „Вчені Прикарпатського університету”, вип. 6); Бібліографічний покажчик праць викладачів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (1992–2006): У 3 т. / Уклад. І. Шимків. — Івано-Франківськ, 2007. — Т. ІІ. — С. 136–143; Памяти Марка Теплинского / сост. Завгородняя Т. К. — Ивано-Франковск: НАИР, 2013. — 244 с.

Документальні фільми: «Марко Теплінський — учитель, вчений, людина» (реж. І. В. Козлик, 2012); «Очима Іншого: Марко Теплінський і Володимир Матвіїшин» (реж. І. В. Козлик, 2013))

Ольга Борисівна Райковська

(06.V.1920 – 27.ІІ.1993, Івано-Франківськ)

Родом з Ростова-на-Дону, з сім’ї службовців. 1945 закінчила з відзнакою російське відділення філологічного факультету Харківського державного ун-ту ім. О. М. Горького, після чого до 1950 працювала в редакції станіславської газети «Прикарпатська правда» (у відділі культури, завідувачем відділу шкіл).

З 1950 до 2 червня 1983 у штаті СДПІ на посаді старшого викладача. Читала курси з історії російської літератури першої половини ХІХ ст.

Спеціалізувалася у сфері творчості В. Панової, а також російської драматургії другої половини ХХ ст. Друкувалася в наукових збірниках «Жанр и композиция литературного произ­ведения» (Калінінград, Росія), «Наукові записки. Філологічна серія / Станіславський державний педагогічний інститут» (Станіслав, 1960. — Т. IV). Автор виданої Т-вом «Знання» брошури «Віра Федорівна Панова — видатна радянська письменниця» (Івано-Франківськ, 1966).

Григорій Петрович Мазецький

(30.І.1921 – 30.Х.1991, Івано-Франківськ)

Родом з Переяслава-Хмельницького, що на Київщині, з сім’ї службовців. Інвалід війни. 1948 закінчив філологічний факультет Київського державного ун-ту ім. Т. Г. Шевченка, здобувши кваліфікацію «філолог, викладач англійської мови і літератури». 1948 працював інспектором іноземних мов Управління шкіл Міністерства освіти УРСР.

1951 закінчив аспірантуру при Київському держав­ному ун-ті, після чого приїхав на роботу в СДПІ, де пропрацював до 2 січня 1991 на посадах старшого викладача та доцента.

1955 у Раді Львівського державного ун-ту ім. Івана Франка захистив кандидатську дисертацію «Критичний реалізм Теодора Драйзера» (офіційні опоненти — професор М. І. Рудницький, кандидат філологічних наук, доцент О. В. Чичерін).

1961 присвоєно вчене звання доцента. Читав курси з історії зарубіжної літератури Античності, Середньовіччя та Відродження, Класицизму та Просвітництва, ХІХ і ХХ ст.

Спеціалізувався в сфері американської літератури ХХ ст. Друкувався у київському академічному журналі «Радянське літературо­знавство», в наукових збірниках «Іноземна філологія» (Львів), «Наукові записки. Філологічна серія / Станіславський державний педагогічний інститут» (К.: Рад. школа, 1959. — Т. ІІ; — 1960. — Т. ІІІ; Станіслав, 1960. — Т. IV), «Наукові записки. Праці кафедр української мови та літератури, російської мови та літератури, педагогіки / Станіславський державний педагогічний інститут» (Станіслав, 1961. — Т. V).

Іван Прокопович Бородін

(19.І.1920 – 14.V.2003, Івано-Франківськ)

Родом з Миколаївщини, з селянської сім’ї. Інвалід війни. 1946 закінчив з відзнакою факультет мови і літератури Миколаївського державного педагогічного ін-ту ім. В. Г. Белінського, здобувши кваліфікацію «викладач російської мови та літератури».

Після ліквідації Коломийського педагогічного училища 1955 перейшов в СДПІ, де працював старшим викладачем, в. о. доцента (з 1971), доцентом (з 1974) до виходу на пенсію 6 липня 1987 (тимчасово залучався для керівництва педпрактикою студентів до 26 листопада 1995).

1970 у Раді Київського державного педагогічного ін-ту ім. О. М. Горького захистив кандидатську дисертацію з російської радян­ської літератури «К. Паустовский, повесть о жизни (Черты лирического стиля)» (науковий керівник — в. о. професора В. О. Капустін; офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор А. В. Кулініч, кандидат філологічних наук, доцент І. Т. Крук).

1974 присвоєно вчене звання доцента. Читав курси зі вступу до літературознавства, методики викладання літератури, теорії літератури, російської література XVIII ст.

Спеціалізувався у сфері поетики художнього твору, творчості К. Паустовського та методики викладання літератури. Друкувався у московському журналі «Литература в школе», в наукових збірниках «Методика преподавания русского языка и литературы» (Київ), «Вопросы русской литературы» (Львів), «Наукові записки. Праці кафедр української мови та літератури, російської мови та літератури, педагогіки / Станіславський державний педагогічний інститут» (Станіслав, 1961. — Т. V). Автор виданого Т-вом «Знання» посібника для вчителів «Паустовский писатель-пейзажист, певец родной земли» (Івано-Франківськ, 1968).

Любов Трохимівна Романова*

(30.ХІ.1925)

Родом з м. Моздок Північно-Осетинської АРСР, з робітничої сім’ї. 1951 закінчила Ленінградський державний ун-т ім. А. О. Жданова, здобувши кваліфікацію «філолог», 1957 аспірантуру при Московському державному педагогічному ін-ті ім. В. І. Леніна. 1962 у Раді цього ж навчального закладу захистила кандидатську дисертацію «Сатирическая повесть XVII века о Ерше Ершовиче (редакции повести о Ерше Ершовиче XVII–XVIII вв. и сказки о Ерше в записях ХІХ–ХХ вв.» (науковий керівник — доктор філологічних наук, професор В. Ф. Ржига).

1958–1968 асистент і старший викладач кафедри російської літератури Башкирського державного ун-ту ім. 40-річчя Жовтня (Уфа, Росія).

У СДПІ з 1968 до 26 жовтня 1979 на посаді старшого викладача, а з 1974 на посаді доцента. 1976 присвоєно вчене звання доцента. Читала курси з російської усної народної творчості, російської літератури XVIII ст., античної літератури.

Спеціалізувалася у сфері російського фольклору. Друкувалася у російських наукових збірниках «Учёные записки МГПИ им. В. И. Ленина» (Москва), «Славянский филологический сборник» та «Традиции и новаторство в устном народном творчестве» (обидва – Уфа).

Юрій Петрович Іванов

(14.VII.1936 – 02.IV.2012, Новозибков Брянської обл., Росія)

Родом з Криму, з сім’ї військовослужбовців. 1959 закінчив філологічний факультет Ленінградського державного ун-ту ім. А. О. Жданова, здобувши кваліфікацію «філолог, учитель російської мови і літератури середньої школи», а 1964 аспірантуру при кафедрі російської радянської літератури цього ж навчального закладу.

1965 у Раді філологічного факультету Ленінградського ун-ту захистив кандидатську дисертацію з російської радянської літератури, присвячену творчості О. Т. Твардовського.

Трудовий шлях почав як літературний співробітник газети «Окуловский коммунар» (Новгородська обл. Росії, 1959–1960), пізніше працював учителем російської мови і літератури СШ в Євпаторії (1960–1961), асистентом, старшим викладачем, а з 1964 в. о. доцента кафедри літератури Хабаровського державного педагогічного ін-ту (Росія).

У ІФДПІ ім. В. С. Стефаника з серпня 1971, спочатку як викладач-погодинник, а потім на посадах старшого викладача, в. о. доцента (з 1972), доцента (з 1974 до 29 серпня 1987). У лютому-серпні 1983 завідував кафедрою в Чувашському державному ун-ті (Росія).

Спеціалізувався у сферах жанрового вивчення російської поеми другої половини ХХ ст. та загалом тогочасної російської поезії, творчості О. Т. Твардовського. Друкувався у російських журналах «Дальний Восток» (Хабаровськ), «Литературное обозрение», «Вопросы литературы», «Наш современник» та «Молодая гвардия» (усі – Москва), наукових збірниках «Вестник Ленинградского государственного университета. Серия истории, языка и литературы», «Жанр и композиция литературного произведения» (Калінінград, Росія), «Методика преподавания русского языка и литературы» (Київ).

Доктор філологічних наук (2000), професор Брянського державного ун-ту ім. академіка І. Г. Петровського (Новозибковська філія, Росія).

Олена Іванівна Маркова

(15.VI.1947)

Родом з Петрозаводська (Карелія, Росія), з сім’ї службовців. 1970 з відзнакою закінчила відділення російської мови і літератури Петро­заводського державного ун-ту ім. О. В. Куусінена, здобувши кваліфікацію «філолог, викла­дач російської мови і літератури», а 1974 аспірантуру при кафедрі літератури цього ж навчального закладу за спеціальністю «Радянська література».

1975 у Раді Петрозаводського ун-ту захистила кандидатську дисертацію, присвячену творчості М. Шагінян (науковий керівник — доктор філологічних наук, професор І. П. Лупанова).

Після закінчення аспірантури одержала призначення в ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, де працювала асистентом (1974–1976) і старшим викладачем (до 25 серпня 1976). Читала курси з російської радянської літератури та дитячої літератури.

Спеціалізувалася у сфері тогочасної російської літератури.

На даний час є доктором філологічних наук, працює в Карельській філії Російської АН (Петрозаводськ), де студіює карельську літературу.

Неллі Петрівна Сурніна

(15.ІІІ.1943)

Родом з Калінінської (сьогодні Тверська) обл. Росії, з сім’ї військовослужбовців. 1967 закінчила з відзнакою російське відділення історико-філологічного факультету Івано-Франків­ського педагогічного ін-ту, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури середньої шко­ли». З 1967 на педагогічній роботі (старша піонервожата Івано-Франківської СШ № 12, учитель російської мови і літератури Крихівецької ВШ Івано-Франківської обл.).

З 1976 у штаті ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, до 1994 як асистент, а 1992–2000 як учений секретар Ради ПУ. Читала лекції з російської радянської літератури, вела практичні заняття з методики викладання літератури в школі та зі вступу до літературознавства, керувала педагогічною практикою студентів російського відділення.

Лариса Олександрівна Смаглюк

(07.ІІІ.1954)

Народилася в Івано-Франківську, з сім’ї службовців. 1975 закінчила з відзнакою російське відділення філологічного факультету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури».

У штаті викладачів ІФДПІ ім. В. С. Стефаника працювала з 1976 до 1993 на посадах асистента, старшого викладача та доцента.

1981 закінчила аспірантуру при Київському державному педагогічному ін-ті ім. О. М. Горького, де працювала над темою «Проблема литературной преемственности в творчестве А. Блока».

1989 в Раді Ін-ту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ) захистила кандидатську дисертацію «Реалистические поэмы М. Ю. Лермонтова (К вопросу о творческой эволюции поэта)» (науковий керівник — доктор філологічних наук, професор М. В. Теплінський; офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор І. Я. Заславський, кандидат філологічних наук С. А. Криво­шапова).

1993 присвоєно вчене звання доцента. Читала курси з російського фольклору, давньої російської літератури, російської літератури XVIII ст. і кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Друкувалася у київському журналі «Відродження», науковому збірнику «Вопросы русской литературы» (Львів).

Герасим (Герман) Федорович Павліков

(16.ХІІ.1946 – 28.ІІІ.1992, Івано-Франківськ)

Родом з Ульяновська (тепер Симбірськ, Росія), з робітничо-селянської сім’ї. 1968 закінчив з відзнакою відділення російської мови і літератури Ульяновського державного педагогічного ін-ту ім. І. М. Ульянова, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури середньої школи», 1977 аспірантуру при кафедрі російської літератури Ленінградського дер­жавного педагогічного ін-ту ім. О. І. Герцена і захистив у Раді цього навчального закладу кандидатську дисертацію «Проза В. М. Шукшина (творческая индиви­дуальность писателя и эволюция героя)». Після цього працював старшим викладачем кафедри літератури Ульяновського державного педагогічного ін-ту.

1979 зарахований старшим викладачем ІФДПІ ім. В. С. Стефа­ника, де (з невеликою перервою, коли 1986–1987 був доцентом кафедри російської і зарубіжної літератури Черкаського державного педагогічного ін-ту) пропрацював аж до своєї трагічної загибелі на посадах доцента, в. о. заступника декана філологічного факультету (1989–1991).

1990 присвоєно вчене звання доцента. Читав курси з російської радянської літератури та вступу до літературознавства. Керував курсовими і дипломними роботами.

Спеціалізувався у сфері творчості В. М. Шукшина. Друкувався у наукових збірниках «Герценовские чтения» та «Преемственность в развитии литературы» (обидва – Ленінград, Росія), «Писатель и время» (Ульяновськ, Росія), «Вопросы русской литературы» (Львів).

Валерій Іванович Курильов*

(16.Х.1927)

Родом з Володимирської обл. (Росія), з сім’ї військовослужбовця. 1950 з відзнакою закінчив факультет російської мови і літератури Марійського державного педагогічного ін-ту ім. Н. К. Крупської (Йошкар-Ола, Марійська АРСР, Російська Федерація), здобувши кваліфікацію «учитель середньої школи», 1953 аспірантуру при кафедрі літератури Казанського державного ун-ту ім. В. І. Ульянова-Леніна. 1954 у Раді цього навчального закладу захистив кандидатську дисертацію «Поэтическая сатира Н. А. Добролюбова». 1968 присвоєно вчене звання доцента.

Працював на теренах Росії — старшим викладачем Барнаульського і Глазовського державних педагогічних ін-тів (1954–1959), доцентом Арзамаського державного педагогічного ін-ту (1966–1972) та Горьковського інженерно-будівельного ін-ту (1972–1979), а також в Узбекистані — старшим викладачем Каршинського і Ферганського державних педагогічних ін-тів (1960–1964), завідувачем кафедри російської і зарубіжної літератури Кокандського державного педагогічного ін-ту (1964–1966), доцентом Андижанського державного педагогічного ін-ту (1979–1980).

У штаті викладачів ІФДПІ ім. В. С. Стефаника з 1980 до 31 січня 1984 як доцент кафедри російської і зарубіжної літератури. Читав курс з російської літератури XVIII ст. та російської радянської літератури.

Спеціалізувався у сфері проблеми «фольклор і література», досліджував творчість М. О. Добролюбова, О. М. Радіщева, М. В. Ло­моносова, О. Гончара. Друкувався у наукових збірника «Учёные записки Каршинского педагогического института. Филологическая серия» (Карши, Узбекистан), «Учёные записки Горьковского педагогического института. Серия филологических наук» та «А. М. Горький. Материалы и исследования» (обидва – Горький, нині Нижній Новгород, Росія), «Сборник научных трудов Барнаульского педагоги­ческого института» й ін.

Олег Мусійович Пилип’юк

(22.Х.1953)

Родом із Снятинщини, з сім’ї службовців. 1974 закінчив українське відділення філологічного факультету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, після чого працював у Івано-Франківській обл. учителем Лисецької СШ, директором Підлузької ВШ, лектором Тисминецького РК КПУ.

1986 закінчив аспірантуру при Київському державному педагогічному ін-ті ім. О. М. Горького, у Раді якого 1987 захистив кандидатську дисертацію з літератур народів СРСР (українська) «Становлення поетичної індивідуальності Т. Г. Шевченка (на матеріалі ранньої поезії 1837–1843 рр.)» (науковий керівник кандидат філологічних наук, професор Ф. М. Полі­щук; офіційні опоненти — доктор філологічних наук В. С. Бородін, кандидат філологічних наук, доцент Т. І. Комаринець).

З жовтня 1986 у штаті ІФДПІ ім. В. С. Стефа­ника на посадах асистента кафедри педагогіки, а з 1 вересня 1987 і до 7 жовтня 1988 на посаді асистента кафедри російської і зарубіжної літератури, після чого був призначений в. о. завідувача кафедри української літератури. Проводив заняття зі вступу до літературо­знавства, літератур народів СРСР.

Сьогодні працює на кафедрі української літератури ПНУ ім. В. Стефаника.

Микола Олександрович Рудяков

(29.V.1926 – 18.V.1993, Івано-Франківськ)

Родом з Одеси, з робітників. Учасник війни. 1953 закінчив з відзнакою філологічний факультет Одеського державного ун-ту ім. І. І. Меч­никова, здобувши кваліфікацію «філолог», 1956 аспірантуру при кафедрі російської мови цього ж навчального закладу, а 1957 в його ж Раді захистив кандидатську дисертацію, присвячену сти­лістиці малої прози М. О. Шолохова.

1960–1962 викладач Багдадського ун-ту по номенклатурі Міністерства вищих навчальних закладів СРСР. З 1962 до 1972 очолював кафедру російської мови Кишинівського державного ун-ту (Молдавія), де займав також посади доцента і наукового співробітника. 1972–1988 завідував кафедрою російської мови Кіровоградського державного педагогічного ін-ту ім. О. С. Пушкіна. 1978 в Раді Воронезького державного ун-ту захистив докторську дисертацію з російської мови «Проблемы стилистического анализа художественного произведения» (офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор Є. Г. Ковалевська, доктор філологічних наук, професор В. Н. Туркін, доктор філологічних наук, професор М. В. Фьодорова). 1981 присвоєно вчене звання професора.

У штаті ІФДПІ ім. В. С. Стефаника з 1988, спочатку на посаді професора кафедри педагогіки і методики початкового навчання (серпень–вересень 1988), а з 5 вересня 1988 на посаді професора кафедри російської і зарубіжної літератури. Читав курси з стилістики російської мови, лінгвіс­тичного аналізу літературно-художнього тексту й ін.

Спеціалізувався у сфері стилістичного й лінгвістичного аналізу художнього тексту. Автор монографій «Основы анализа худо­жественного текста» (К.: Наук. думка, 1989. — 152 с.), «Поэтика. Стилистика художественного произведения» (Симферополь: Таврия, 1993. — 144 с.) й ін., а також більше 80 наукових студій, опублікованих у журналах «Радянське літера­турознавство» та «Українська мова і література в школі» (обидва – Київ), «Русский язык в национальной школе» (Москва), у наукових збірниках «Язык и стиль художественного произведения» (Москва), «Лев Толстой. Проблемы языка и стиля» (Тула, Росія), «Русский язык в школе» (Кишинів, Молдавія), «Вопросы теории литературы» (Воронеж, Росія), «Семантика языка и текста» (Кіровоград) та ін.

Олена Миколаївна Котик

(30.Х.1962)

Родом з Івано-Франківська, з сім’ї службовців. 1984 закінчила російське відділення філологічного фа­культету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, здобувши кваліфі­кацію «учитель російської мови і літератури».

З 1986 у штаті ІФДПІ ім. В. С. Стефаника на посадах асистента кафедри практичного курсу російської мови, а з 1988 до 16 листопада 1992 на посаді асистента і лаборанта кафедри російської і зарубіжної літератури. Вела заняття з російської літератури XVIII ст.

Працювала над науковою темою «Проблемы традиции и новаторства в прозе Д. И. Фонвизина».

Галина Тарасівна Пенькова

(24.Х.1962)

Родом з м. Богородчани Івано-Франківської обл., з сім’ї службовців. 1984 закінчила з відзнакою російське відділення філологічного факультету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, здобувши кваліфікацію «вчитель російської мови і літератури».

Після п’ятирічної роботи в Тисминецькій СШ Івано-Франківської обл., з 1989 до 1995 працювала в ІФДПІ ім. В. С. Стефаника на посаді асистента кафедри російської і зарубіжної літератури. Вела практичні заняття з російської літератури ХІХ ст., методики викладання російської літератури, керувала педагогічною і фольклорною практикою студентів російського відділення.

Сьогодні працює вчителем Івано-Франківської ЗОШ № 2.

Нетривалий час загальної непевності, викликаної інтенсивним розгортанням у тодішньому Радянському Союзі руйнівних для нього суспільно-політичних процесів, кафедра російської і зарубіжної літератури стала називатися кафедрою літератур народів СРСР (1990 – середина 1991). Після проголошення незалежної України, десь з другої половини 1991 і до 2005 року, вона вперше отримала назву кафедра світової літератури. 2005–2007 роки була кафедрою світової літератури і французької мови, а з 2007 року і до сьогодні має назву кафедра світової літератури Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

 

 

ЗА УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ДОБИ

1992 року з ініціативи професора М. В. Теплінського кафедру світової літератури очолив доктор філологічних наук, професор В. Г. Матвіїшин. З цього моменту історія кафедри нероздільно пов’язана зі становленням Прикарпатського університету. У цей час колектив кафедри складають С. І. Коршунова, О. М. Цівкач, Л. М. Вашкевич, Л. Б. Волошина, Ю. І. Султанов, Л. В. Дербеньова, Г. Т. Пенькова, І. В. Козлик, І. В. Девдюк, Н. Я. Яцків, А. М. Мартинець, М. С. Медицька, О. В. Тереховська, Т. О. Ткачук. Асистентами-сумісниками пра­цювали Г. І. Петросаняк, О. Я. Мариновська, Г. О. Островська.

Лаборантами кафедри в новітній період її існування були Л. М. Вашкевич, Іванна Федорівна Лемко (Турчанська)*. З 2008 на посаді старшого лаборанта кафедри почала працювати А. Б. Мурейко.

Володимир Григорович МАТВІЇШИН

(23.VII.1935 – 6.VI.2012, Івано-Франківськ)

Народився у Франції, з робітничої шахтар­ської сім’ї. 1959 закінчив факультет іноземних мов Львівського державного ун-ту ім. Ів. Франка, здобувши кваліфікацію «філолог, учитель французької мови середньої школи». Після цього працював перекладачем на VI Всесвітньому фестивалі молоді і студентів (Москва, Росія), радянської молодіжної делегації в Алжирі (1966), на Всесвітній виставці «Експо–67» (Монреаль, Канада), учителем в Ста­ніславських СШ № 2, 12, 15 (1959–1961), викладав французьку мову в Івано-Франківському державному медичному ін-ті (1961–1971). 1964 закінчив заочні московські Центральні курси іноземних мов (англійська мова).

1971 у Раді Київського державного ун-ту ім. Т. Г. Шевченка захистив кандидатську дисертацію з зарубіжної літератури «Еміль Золя в перекладах і критиці на Україні (1875–1965)» (науковий керівник — кандидат філологічних наук, доцент О. А. Домбровський (син письменниці Марійки Підгірянки), офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор Т. К. Якимович, кандидат філологічних наук, доцент Ф. П. Погребенник).

З цього ж часу переходить на роботу в ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, де працює старшим викладачем, доцентом і завідувачем кафедри іноземних мов, заступником декана, в. о. декана і деканом факультету іноземних мов. 1973 присвоєно вчене звання доцента. 1973 та 1981 стажувався з англійської мови в Кембріджському ун-ті (Великобританія), 1977 викладав російську мову в академії Філіпса (штат Нью-Гемпшір, США), 1983 стажувався з французької мови в Гренобльському ун-ті (Франція). 1991 без захисту докторської дисертації присвоєно вчене звання професора по кафедрі іноземних мов (курс французької мови).

1991 у Раді Київського державного ун-ту захистив докторську дисертацію з української літератури «Українсько-французькі літературні зв’язки ХІХ – початку ХХ століття (Переклади. Критичне сприйняття. Творче засвоєння)» (офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор Д. С. Наливайко, доктор філологічних наук П. П. Хропко, доктор філологічних наук Ф. П. Погребенник).

З 1992 і до сьогодні очолює кафедру світової літератури ПНУ ім. В. Стефаника. Читає курси з зарубіжної літератури ХІХ ст., з французького краєзнавства (французькою мовою), спецкурс з порівняльного літературознавства. Керує курсовими, дипломними, магістерськими і кандидатськими роботами. Має 13 захищених аспірантів, на поточний момент продовжує активну роботу з підготовки наукових кадрів. 1994 обраний академіком Академії наук вищої школи України (відділення літератури, мови та мистецтвознавства).

Член кандидатських спеціалізованих вчених рад з української мови і літератури при Львівському національному ун-ті ім. Ів. Франка (1994–2005) і з української літератури при ПНУ ім. В. Стефаника (з 2006, заступник голови ради).

Автор більше 150 наукових і науково-методичних робіт, серед яких монографії («Українсько-французькі літературні зв’язки ХІХ – початку ХХ ст.», 1989), книги, посібники, підручники, наукові, словниково-енциклопедичні й науково-методичні статті, рецензії тощо. Найновіша публікація — монографія «Український літературний європеїзм» (К.: Академія, 2009. — 264 с.).

Спеціалізується у сферах літературознавчої компаративістики, історії міжнародних зв’язків української літератури, теорії і практики перекладу, методики викладання зарубіжної літератури та сучасного вивчення французької мови у школі та вищих навчальних закладах. Друкувався у журналах «Радянське літературознавство», «Всесвіт», «Вітчизна», «Дніпро», «Ukraine» (усі – Київ), «Жовтень» (Львів), «Русская литература» (Ленінград, тепер – Санкт-Петербург, Росія), «Галичина» (Івано-Франківськ), наукових збірниках «Іноземна філологія» та «Питання літературознавства» (Львів), «Теорія і практика перекладу» (Київ), «Вісник Прикарпатського університету. Філологія» та «Слово: Прикарпатський вісник НТШ» (обидва – Івано-Франківськ), «Варшавські українознавчі зошити» (Варшава, Польща) й ін.

Голова (1995–2009) і член редколегії (з 2010) «Вісника Прикар­патського університету. Філологія», член редколегії фахового журналу «Зарубіжна література в школах України» (Київ), а також івано-франківських часописів «Обрії» та «Галичина».

2008 присвоєно звання «Почесний професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника».

(Літ.: Володимир Григорович Матвіїшин: Покажчик публікацій / Упор. О. Б. Гуцуляк, І. В. Козлик. — Івано-Франківськ: ПоліграфЛюкс, 2002. — 36 с. — (Серія «Вчені Прикарпатського університету», вип. 1); Бібліографічний покажчик праць викладачів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (1992–2006): У 3 т. / Уклад. І. Шимків. — Івано-Франківськ, 2007. — Т. ІІ. — С. 118–124; Література. Час. Постаті. Володимир Матвіїшин: літературознавчі статті, спогади, матеріали до бібліографії на вшанування пам’яті Володимира Матвіїшина /упоряд. Н. Яцків. — Івано-Франківськ: Прикарпатський нац. ун-т ім.В. Стефаника, 2013. — 616 с.; «Очима Іншого: Марко Теплінський і Володимир Матвіїшин» (реж. І. В. Козлик, 2013)

Людмила Миколаївна Вашкевич

(09.VI.1945)

Родом з Липецької обл. (Росія), з робітників. 1977 закінчила російське відділення філологічного факультету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури».

Після нетривалої роботи вчителем Бринської ВШ Галицького р-ну Івано-Франківської обл. до 15 січня 2010 працювала в ІФДПІ ім. В. С. Стефаника на посадах штатного викладача-погодинника, асистента, лаборанта і старшого лаборанта кафедри. Вела практичні заняття з російської літератури ХІХ–ХХ ст., методики викладання літератури, виразного читання, світової літератури Середньовіччя та Відродження, вступу до літературознавства та літературного краєзнавства.

Людмила Борисівна Волошина (Безгіна)

(25.VІI.1937 – 14.VI.2002, Івано-Франківськ)

Родом з Одеси, з сім’ї службовців. 1961 закінчила з відзнакою факультет іноземних мов Львівського державного ун-ту ім. Ів. Франка, здобувши кваліфікацію «філолог, учитель французької мови середньої школи».

Після нетривалої роботи вчителем французької мови в Івано-Франківській СШ № 14, 1963 як викладач французької мови прийшла на роботу в ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, де до 1985 працювала на кафедрі іноземних мов на посадах старшого асистента (з 1963), старшого викладача (з 1967), в. о. доцента (з 1968), завідувачем кафедри (1970–1985).

У 1968 закінчила аспірантуру при Львівському державному ун-ті ім. Івана Франка, у Раді якого тоді ж захистила кандидатську дисертацію з літератур країн Західної Європи й Америки «Стиль Сент-Экзюпери» (науковий керівник — доктор філологічних наук, професор О. В. Чичерін; офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор Є. Г. Еткінд, кандидат філологічних наук, доцент О. Т. Гуля).

У 1972 присвоєно вчене звання доцента. 1985 перевелася на посаду доцента кафедри російської і зарубіжної літератури, де пропрацювала аж до виходу на пенсію 1 липня 1999. Читала курси з історії зарубіжної літератури (від Античності до ХХ ст.).

Спеціалізувалася у сфері французького реалізму, стилістики французької мови та методики викладання іноземних мов. Друкувалася у наукових виданнях «Радянське літературознавство» (Київ), «Іноземна філологія» (Львів), «Науково-методичний вісник» і «Джерела» (обидва – Івано-Франківськ).

Юрій Ібрагімович Султанов

(06.ІІІ.1948 – 04.V.2003, Івано-Франківськ)

Родом з м. Коломиї Івано-Франківської обл., із службовців. 1970 закінчив російське відділення Азербайджанського педагогіч­ного ін-ту мов ім. М. Ф. Ахундова (Баку), здо­бувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури в середній школі».

З 1970 на педагогічній роботі: звільнений секретар комсомольської організації і вчитель Коломийської СШ № 2 (1970–1973), заступник директора Коломийської заочної СШ (1973–1978), директор Новомарківської (нині Рунгорської) СШ Коломийського р-ну (1978–1980), завідувач методичним кабінетом Коломий­ського р-ну (1980), директор Коломийської СШ № 9 (1980–1983), викладач Коломийського педагогічного училища (1983–1986).

У 1986–1990 асистент кафедри російської і зарубіжної літератури ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, 1991 старший викладач цієї ж кафедри, а з 1992 і до останніх днів життя доцент кафедри світової літератури ПУ.

1987 закінчив аспірантуру при кафедрі методики мови і літератури Київського державного педагогічного ін-ту ім. О. М. Горь­кого (нині Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова). 1989 у Раді Московського державного педагогічного ін-ту ім. В. І. Леніна захистив кандидатську дисертацію з методики викладання літератури «Изучение революционно-демократической критики как фактор литературного развития старшеклассников» (науковий керівник — доктор філологічних наук, професор І. А. Лу­ценко; офіційні опоненти — доктор педагогічних наук, професор Т. Ф. Курдюмова, кандидат педагогічних наук, доцент Є. Н. Ко­локольцев).

Читав курси з методики викладання літератури, літератур Сходу. Керував курсовими, дипломними й аспірантськими роботами, дві з яких були захищені ще за його життя, а третя невдовзі по його смерті. Відповідав за організацію педагогічної практики студентів. 1992 присвоєно вчене звання доцента.

Спеціалізувався у сферах методології та теорії методики викладання літератури в школі, історії літератур Сходу. Автор і співавтор численних шкільних підручників та навчальних посібників з зарубіжної літератури, а також більше 60 наукових і науково-методичних студій, що друкувалися у провідних фахових виданнях, серед яких київські журнали «Русский язык и литература в средних учебных заведениях УССР», «Відродження», «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України», «Зарубіжна література в навчальних закладах», «Гуманітарні науки», «Всесвітня література і культура в навчальних закладах України», івано-франківські видання «Дже­рела», «Вертикаль», «Галицько-буковинський хронограф», «Вісник Прикарпатського універ­ситету. Філологія» та ін.

З метою вшанування пам’яті видатного методиста та вивчення і популяризації його наукової спадщини кафедра світової літератури ПНУ ім. В. Стефаника 2009 започаткувала науковий проект «Султанівські читання» (з публікацією однойменних збірників наукових праць), а також створила кабінет методики літератури імені Юрія Султанова.

(Літ.: Юрій Ібрагімович Султанов (1948–2003): Покажчик публікацій / Упор. І. В. Козлик, О. Б. Гуцуляк, Л. Ю. Султанова. — Івано-Франківськ: Гостинець, 2004. — 57 с. — (Серія «Вчені Прикарпатського університету, вип. 5); Бібліографічний покажчик праць викладачів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (1992–2006): У 3 т. / Уклад. І. Шимків. — Івано-Франківськ, 2007. — Т. ІІ. — С. 126–136)

Галина Іванівна Петросаняк

(15.ХІ. 1969)

Родом з Верховинського р-ну Івано-Франківської обл., з селянської сім’ї. 1992 закінчила російсько-німецьке відділення філо­логічного факультету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови та літератури і німецької мови». 1994–1996 асистент-сумісник кафедри світової літератури. Вела заняття з античної літератури. Під керівництвом професора В. Г. Матвіїшина працювала над науковою темою «Поетика художньої прози Йозефа Рота».

На даний час є відомою українською поеткою, кандидатом філологічних наук, працює на посаді доцента кафедри української та іноземних мов Прикарпатського юридичного ін-ту Львівського державного ун-ту внутрішніх справ.

Оксана Яківна Мариновська

(30.VI.1966)

Родом з м. Рогатина Івано-Франківської обл., з робітничої сім’ї. 1995 закінчила російське відділення філологічного факультету ПУ, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури».

Під керівництвом Ю. І. Султанова написала і 1997 у Раді при Ін-ті педагогіки АПНУ (Київ) захистила кандидатську дисер­тацію з методики навчання зарубіжної літератури «Методика роботи над системою ключових епізодів епічного твору на уроках зарубіжної літератури (10 клас)» (опоненти — доктор філологічних наук, професор О. С. Чирков, кандидат педагогічних наук Л. А. Сімакова).

1995 та 1999 асистент-сумісник кафедри світової літератури ПУ. Вела заняття з російської літератури ХХ ст., літератури Сходу, античної літератури, світової літератури Середньовіччя і Відродження, методики викладання літератури.

Друкувалася у фахових виданнях «Зарубіжна література в навчальних закладах», «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України» (обидва – Київ), «Джерела» (Івано-Франківськ). Автор методичних посібників для вчителів «Методичні аспекти вивчення роману Стендаля „Червоне і чорне” в шкільному курсі „Зарубіжна література”» (Івано-Франківськ, 1995. — 36 с.) та «Методика роботи над системою ключових епізодів у процесі вивчення епічного твору (на матеріалі роману І. C. Тургенєва „Батьки і діти”» (Івано-Франківськ, 1996. — 90 с.).

На даний час є доктором педагогічних наук, професором, член-кореспондент Міжнародної академії наук педагогічної освіти і завідувачем кафедри менеджменту та освітніх інновацій Івано-Франківського обласного ін-ту післядипломної педагогічної освіти.

Галина Олександрівна Островська

(20.VIII.1967)

Родом з м. Івано-Франківська, з сім’ї службовців. 1991 закінчила з відзнакою російське відділення філологічного факультету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури». Після цього працювала вчителем Воронської ЗОШ Коломий­ського р-ну Івано-Франківської обл., Івано-Франків­ської вечірньої школи № 1, викладачем Івано-Франківського комерційного технікуму.

2004 у Раді при Ін-ті педагогіки АПНУ (Київ) захистила кандидатську дисертацію з теорії і методики навчання (зарубіжна література) «Методика вивчення епічного твору параболічного типу в шкільному курсі зарубіжної літератури (11 клас)» (науковий керівник — кандидат педагогічних наук, доцент Ю. І. Султанов; опоненти — доктор філологічних наук, професор Г. В. Самойленко, кандидат педагогічних наук, доцент Ж. В. Клименко).

З 2003 до 2005 асистент-сумісник кафедри світової літератури ПНУ ім. В. Стефаника. Вела заняття з методики викладання літератури, дитячої літератури, зарубіжної літератури ХІХ ст., спецкурс з методики вивчення епічного твору параболічного типу.

Друкувалася у фахових журналах «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України» та «Зарубіжна література в навчальних закладах» (обидва – Київ).

На даний час є доцентом кафедри теорії та методики гуманітарної освіти Івано-Франківського обласного ін-ту післядипломної педагогічної освіти.

Мирослава Степанівна Медицька

(21.ХІІ.1978 – 14.ІІ.2010, Івано-Франківськ)

Родом з Івано-Франківська, з сім’ї науковців-гуманітаріїв: батько — Степан Іванович Хороб, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури і директор Ін-ту філології ПНУ ім. В. Стефаника; мати — Марта Богданівна Хороб, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури цього ж вищого навчального закладу.

2001 закінчила з відзнакою відділення польської мови і літератури філологічного факультету ПУ, (захистила на «відмінно» магістерську роботу «Творчість Станіслава Виспянського: ху­дожнє мислення і обра­зи»), здобувши кваліфікацію «філолог, викладач польської мови та літератури, української мови та літератури».

Після закінчення аспірантури при кафедрі світової літератури ПНУ ім. В. Стефаника 2005 захистила в спеціалізованій раді Тернопіль­ського національного педагогічного ун-ту ім. В. Гнатюка кандидатську дисертацію з порівняльного літературознавства «Творчість Станіслава Виспянського та українська література кінця ХІХ – початку ХХ століття: рецепція і типологія» (науковий керівник — доктор філологічних наук, професор В. Г. Матвіїшин; офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор Р. П. Радишевський, кандидат філологічних наук Є. К. Нахлік).

Перебувала на фахових студіях і стажуванні в Польщі (Жешув, Варшава, Краків). 2001–2002 працювала викладачем зарубіжної літератури Івано-Франківського комерційного технікуму.

2005 прийнята у штат викладачів ПНУ ім. В. Стефаника, де займала посади асистента кафедри світової літератури і французької мови, а з 2007 доцента кафедри світової літератури. Читала курси з польської літератури Середьновіччя і Відродження, Бароко і Просвітництва, періоду Молодої Музи – міжвоєнного двадцятиліття, світової літератури ХХ ст., спецкурси «Українсько-польські літературно-театральні зв’язки» та з літературної компаративістики. Керувала курсовими, дипломними і магістерськими роботами.

Спеціалізувалася у сфері літературознавчої компаративістики та полоністики. Автор монографії «Творчість Станіслава Виспянського та українська література кінця ХІХ – початку ХХ століття: рецепція і типологія» (Івано-Франківськ: Видавець І. Я. Третяк, 2008. — 316 с.) і наукових статей, що друкувалися у фахових виданнях України («Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Літературо­знавство. Мовознавство. Фольклористика», «Київські полоністичні студії», «Зарубіжна література в школах України», «Вісник Прикарпатського університету. Філологія», «Українознавчі студії» й ін.) і Польщі («Galicyjskie spotkania», «Warszawskie zeszyty Ukrainoznawcze» й ін. ).

Останні (посмертні) публікації — статті: «Національні коди в авангардистській творчості Бруно Шульца» (Викладання зарубіжної літератури: проблеми та досягнення. Султанівські читання: Зб. статей / Відпов. ред. В. Г. Матвіїшин. — Івано-Франківськ, 2010. — Вип. 1. — С. 92–96); «Художня парадигма маски: літературний контекст Заходу і Сходу (на матеріалі прози Л. Піранделло, Г. Гессе, В. Ґомбровича, Юкіо Місіми, Г. Тютюнника» (Зарубіжна література в школах України. — 2010. — № 4. — С. 2–9).

(Літ.: Бібліографічний покажчик праць викладачів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (1992–2006): У 3 т. / Уклад. І. Шимків. — Івано-Франківськ, 2007. — Т. ІІ. — С. 124–125); Хмелюк М. Станіслав Виспянський у компаративістичних вимірах української дослідниці // Слово: Прикарпатський вісник НТШ. — Івано-Франківськ, 2008. — Вип. 2(2). — С. 276–281)

Світлана Іванівна КОРШУНОВА

(20.ІІ.1951)

Родом з Іркутської обл. (Росія), з сім’ї службовців. 1972 закінчила з відзнакою російське відділення філологічного факультету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури середньої школи», після чого почала працювати у цьому ж навчальному закладі на кафедрі російської і зарубіжної літератури на посадах асистента, старшого викладача, доцента, заступником декана філологічного факультету. Вела заняття з виразного читання, російської літератури ХІХ ст., російської радянської літератури. 1978 закінчила аспірантуру при Київському державному педагогічному ін-ті ім. О. М. Горького.

1981 у Раді при Ін-ті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ) захистила кандидатську дисертацію «К проблеме реализма в русской критике 70-х годов ХІХ века (Творчество Н. А. Некрасова в освещении журнала „Дело”)» (науковий керівник ‒ кандидат філологічних наук, доцент Е. Г. Гайнцева; офіційні опоненти ‒ доктор філологічних наук, професор А. Ф. Захаркін, кандидат філологічних наук Т. П. Маєвська). 1989 присвоєно вчене звання доцента.

До 2014–2015 навч. року включно читала курси з античної літератури, російської літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст., спецкурс з новітньої російської прози. Керувала курсовими, дипломними, магістерськими й аспірантськими роботами. Спеціалізується у сферах історії російської літератури і літературної критики другої половини ХІХ ст., сучасної російської літератури, зарубіжної літератури в аспектах теорії та історії літератури. Друкувалася у журналах «Радянське літературознавство» та «Зарубіжна література в школах України» (Київ), «Жовтень» (Львів), в наукових збірниках «Вопросы русской литературы» (Львів), «Н. А. Некрасов и его время» (Калінінград, Росія), «Питання літературознавства» (Чернівці) й ін. Найновіша публікація — навчальний посібник «Антична література» (Івано-Франківськ: Видавець І. Я. Третяк, 2009. — 120 с.; у співавторстві з О. В. Тереховською).

(Літ.: Бібліографічний покажчик праць викладачів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (1992–2006): У 3 т. / Уклад. І. Шимків. – Івано-Франківськ, 2007. – Т. ІІ. – С. 113–115).

Ольга Михайлівна ЦІВКАЧ

(30.ІІІ.1948)

Родом з м. Коломиї Івано-Франківської обл., з сім’ї службовців. 1972 закінчила з відзнакою російське відділення філологічного факультету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника, здобувши кваліфікацію «учитель російської мови і літератури середньої школи». Працювала другим секретарем Надвірнянського РК ЛКСМУ, вчителем-вихователем Пнівської СШ Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.

З 1974 у штаті ІФДПІ ім. В. С. Стефаника на посадах викладача-погодинника, лаборанта, старшого лаборанта, асистента, а з 1990 на посаді доцента кафедри російської і зарубіжної літератури. Читала курс з літератури російського зарубіжжя. Вела заняття з російської усної народної творчості, давньої російської літератури, російської літератури XVIII і першої половини ХІХ ст., російської радянської літератури. Керувала фольклорними практиками студентів.

1986 закінчила аспірантуру при Київському державному педагогічному ін-ті ім. О. М. Горького. 1989 у Раді при Ін-ті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ) захистила кандидатську дисертацію з російської літератури «Гоголь-критик. Вопросы мастерства (1831–1836)» (науковий керівник – доктор філологічних наук, професор І. Я. Заславський, офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор В. А. Гусєв, кандидат філологічних наук, доцент Н. М. Жаркевич).

У 1992 присвоєно вчене звання доцента. До 2014–2015 навч. року включно читала курси з польської літератури (від давнини до сучасності), спецкурси з проблем перекладознавства, літературного краєзнавства, польської культури Галичини, проблем інтерсеміотики (література і кінематограф). Керувала курсовими, дипломними, магістерськими й аспірантськими роботами, Спеціалізується у сфері історії українсько-польських культурних зв’язків. Друкувалася в київських фахових журналах «Радянське літературознавство» та «Відродження», наукових збірниках «Етнос і культура» (Івано-Франківськ), «Филологические исследования» (Донецьк), в польських виданнях «Wiek Oświecenia», «Płaj. Almanach Karpacki», «Нова Польща», «Napis» (усі – Варшава), «Kraków – Lwów XIX–XX w.» (Краків), «Folio Librorum» (Лодзь), «Zeslaniec» (Вроцлав), «Galicyjskie spotkania» (Каліш) та ін. Найновіша публікація — стаття «Helena Modrzejewska w Stanisławowie» (Galicyjskie spotkania 2009 / Fundacja Dziedzictwo im. Chone Shmeruka. Instytut Badań Literackich PAN. –  Zabrze 2010).

(Літ.:: Бібліографічний покажчик праць викладачів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (1992–2006): У 3 т. / Уклад. І. Шимків. – Івано-Франківськ, 2007. – Т. ІІ. – С. 143–147)

(За матеріалами видання: Козлик І. В. Історія моєї кафедри: історичний нарис (1940–2010) / Ігор Володимирович Козлик. ― Івано-Франківськ : Видавець І. Я. Третяк, 2010. ― 72 с.: іл. — ISBN 978-966-1521-60-5)

 

 Лідія Вікторівна ДЕРБЕНЬОВА —

 доктор філологічних наук, професор

1980 закінчила російське відділення філологічного факультету ІФДПІ ім. В. С. Стефаника. Учениця М. В. Теплінського. Працювала в штаті ІФДПІ ім. В. С. Стефаника на посадах викладача російської мови на підготовчому відділенні, асистента кафедри практичного курсу російської мови, асистента кафедри російської і зарубіжної літератури (1989–1990), а з 1992 до 1996 асистента-сумісника і лаборанта кафедри світової літератури.

1996 закінчила аспірантуру при кафедрі світової літератури ПУ, де під керівництвом професора М. В. Теплінського працювала над темою кандидатської дисертації «Історико-літературна концепція П. Д. Боборикіна».

2008, закінчивши докторантуру при кафедрі теорії літератури та художньої культури Донецького національного ун-ту, захистила у спеціалізованій вченій раді Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського докторську дисертацію зі спеціальності 10.01.02 – «Російська література» на тему: «Архетипна парадигма в реалістичній літературі ХІХ століття» (науковий консультант — доктор філологічних наук, професор В. В. Федоров; офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор С. Д. Абрамович, доктор філологічних наук, професор О. С. Киченко, доктор філологічних наук, професор М. О. Новикова).

Спеціалізується у сферах історії та теорії європейського натуралізму.

Друкувалася у київському журналі «Зарубіжна література в навчальних закладах», а фахових видань: «Південний архів. Філологічні науки» (Херсон), «Літературознавчий збірник» (Донецьк), «Східнослов’янська філологія» (Горлівка) й ін.

Сьогодні очолює кафедру документознавства та інформаційної діяльності Івано-Франківського національного технічного ун-ту нафти і газу, а також працює професором (за сумісництвом) кафедри світової літератури ПНУ імені Василя Стефаника.

На кафедрі працювала сумісником до червня 2016 року.

 

Іван Любомирович ПАСТЕРНАК

2013 закінчив з відзнакою англійське відділення факультету іноземних мов Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, цього ж року вступив до аспірантури при кафедрі світової літератури цього ж університету, де під керівництвом професора І.В. Козлика почав працювати над кандидатською дисертацією «Інтертекстуальність в українському та англійському постмодернізмі (на матеріалі романів Л. Дереша та Н. Геймана)».

З 2014 по 2016 рр. працював на посаді лаборанта кафедри світової літератури і порівняльного літературознавства.

 

 Наталія Михайлівна БОТНАРЕНКО — кандидат філологічних наук, викладач

У 2010 р. з відзнакою закінчила Інститут філології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, а у 2013 – аспірантуру при кафедрі світової літератури зі спеціальності 10.01.05 – порівняльне літературознавство. У листопаді 2014 р. захистила кандидатську дисертацію на тему: «Мала проза В. Стефаника і А. Чехова: поетика, типологія» під керівництвом спочатку проф., д.ф.н. Марка Веніаміновича Теплінського, а потім проф., д.ф.н. Ігоря Володимировича Козлика.

Друкувалася в наукових виданнях: «Султанівські читання: Збірник статей» (м. Івано-Франківськ), «Вісник Прикарпатського університету. Філологія» (Івано-Франківськ), «Наукових записках Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди» (м. Харків), «Вісник Львівського університету» (м. Львів) та ін.

Працювала на кафедрі до серпня 2017 року.

 

Орнат Наталія Романівна – старший лаборант

2013 закінчила з відзнакою Інститут філології Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника за спеціальністю “Польська мова та література”, а у 2014 році – англійське відділення факультету іноземних мов. Цього ж року вступила до аспірантури при кафедрі світової літератури цього ж університету, де під керівництвом професора І.В. Козлика почала працювати над кандидатською дисертацією «Авторська стратегія характеротворення жіночих образів у романах Полі Гоявичинської “Дівчата з Новолипок”, “Райська яблуня” та Ірини Вільде “Сестри Річинські”».

Працювала до червня 2019 року.

 

Мурейко Анна Борисівна – асистент

2002 р. – ступінь магістра із відзнакою за спеціальністю «Мова та література (російська)» у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника.

2003 – 2005 рр. навчання в аспірантурі за спеціальністю 10.01.05 порівняльне літературознавство при кафедрі світової літератури і порівняльного літературознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

2018 р. – ступінь магістра із відзнакою за спеціальністю «Філологія» освітня програма «українська мова та література» у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

З 2007 р. працювала асистентом кафедри філології та методики початкової освіти Педагогічного інституту та кафедри світової літератури і порівняльного літературознавства Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (за сумісництвом).

З 01. 09. 2012 р – асистентом кафедри світової літератури і порівняльного літературознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Працювала до червня 2022 року.